"Смак дому" — це проект команди Pyramida про те, як триматися самій та підтримувати одна одну. Бо де б ти не був, в евакуації чи в бліндажі, ложка борщу, як у мами, рятує у найтемніші часи, стає хоч невеликою, але опорою, ніби все знов як колись. Просто заплющ очі і ти — знову вдома.

Алла з Чернігова — місто, яке з перших годин великої війни опинилось під обстрілами. Але героїчно встояло. Місто-герой, місто-щит, місто-фортеця.
Алла — журналіст за професією і кондитер за покликом душі. Жінка готувала десерти та мріяла знову відкрити власну кав'ярню. А потім з нею, як і з усіма нами, сталася війна...

З двома дітьми Алла евакуювалася до Німеччини. І щоб триматися і підтримати інших готувала і годувала. Українців і європейців. А ще організовувала збори недогарків свічок і робила з них окопні для фронту. Про Аллу та її волонтерство писала німецька преса. А по поверненню додому поїхала на Схід, щоб знову готувати і годувати, але вже наших захисників.

Під час війни вона здійснила свою мрію і відкрила власну кав'ярню, щоб знову і знову готувати і годувати, тримати і триматися. Це не буде зефірна історія. І вона точно випадає з загальної концепції проекту. Трохи жорстка, трохи з гірчинкою, але точно з вірою в українське майбутнє. І точно про смак дому, де б не був.
Як рятуватися і рятувати їжею говорили з Аллою Луценко.

— За останні два роки ви змінювали країни, регіони. Змінювались і смаки залежно від обставин. Але який він, смак вашого дому?

— Це аромат підрум’яненого тіста. Мммм, — Алла аж примружується. — У  бабусі та мами були найсмачніші пиріжки та паски. Маму кликали пекти весільні короваї.
Я змалечку бігала їм допомагати. Зазвичай вони з мамою збирались разом, пекли дуже рано вранці. Пам’ятаю, як прокидалась і бігла швидко до бабусі, через город, щоб встигнути поліпити пироги.
І зараз я так само печу вже зі своїми дітьми.
Коли в будинку пахне пирогами, тебе огортає спокій.

— Робити, що можеш, там, де ти є. Чим займались у Німеччині?

— Працювала у "Червоному хресті". До речі, наш борщ став моїм вступним екзаменом на роботу.
Українськими стравами ми пригощали представників регіонального відділення "Червоного хреста", місцеве керівництво. Всі вони були представниками різних культур і національностей, але всі як один були в захваті від нашої кухні. Постійно говорили, що смачнішого нічого не куштували.
Ми готували різноманітні страви: борщ червоний, зелений, з кропивою, суп з галушками, бограч, вареники, козацький куліш, сирники, налисники, голубці, пиріжки, також пекли паски (традиційні українські), коровай, медівники.
Готували пиріжки та вареники на ярмарки і гроші, звісно, йшли на ЗСУ.

— Вдавалося саме через їжу знайомити іноземців з Україною, чи на це звертали увагу?

— Саме так!
Адже на той час про Україну і її культуру, традиції знали не так багато. Саме ця війна і стала тим болючим проривом, через який Європа познайомилась з нашею культурою та кухнею. І європейці оцінили наші страви, адже українська кухня — це кухня, яку хочеться куштувати знову.

— Традиційне питання нашого проекту: за чим найбільше сумували за кордоном?

— Як і всі, шукала продукти, які нагадують Україну. Намагалася готувати все, що так нагадує смак рідного дому.
Це, звісно, гречка. Купували зелену місцевих виробників, смажили і потім готували. З нею виходив смачний суп, знаєте, як вдома.  
А ще — м'який домашній сир. Їла його лиш раз. Готували з фермерського молока
Що там казати? Навіть картопля відрізнялась. Мріяли про наше домашнє картопляне пюре, хто б коли мені про це сказав раніше.
Цукерок наших не вистачало. Знаєте, це не про солодощі, а про саме те відчуття “як вдома”. Тому коли знайшла їх у магазині, ото свято було! Накупила солодощів, морозива, "Київський" торт.

— Як, на вашу думку, їжа об'єднує українок, що опинились далеко від дому?

— Вареники, пиріжки, борщ, оселедець... Щоб вийшло, як вдома, потрібні відповідні продукти. Адже навіть не кожен буряк чи помідор підійде. Ми ділились одна з одною списками магазинів, — посміхається Алла. — Ну, і, звісно, пригощали одна одну чимось рідненьким.

— По поверненні ви їздили на Схід, де готували для захисників. Як з вами сталось волонтерство?

— Кожен наближає перемогу всіма доступними засобами. Я хотіла бути корисною і знала, де потрібні мої уміння.
Коли збиралась волонтером на Схід, то сказала: “Я з Чернігова. Я вмію готувати на багатті, в печі, на газовій плиті чи будь-якій іншій, без знання мови і країни. Я робила замовлення, меню і півроку годувала 50 людей. Я можу готувати з будь-якого набору продуктів і це буде смачно”.

— Солдатська їжа вона про що: про смак, поживність чи про певну гастротерапію?

— Про все відразу. Потрібно, щоб було і поживно для відновлення сил, і щоб смачно. І звісно, щоб бійцям їжа приносила задоволення. Адже там ти радієш іншим речам. В тому числі і гарячому смачному борщу чи супчику, як вдома.

— Наскільки важливий для хлопців на передовій Смак дому?

— Це не стільки про їжу, скільки про турботу. Я завжди готувала їм вранці млинці, омлети. Складала, наче мама, бутерброди тим, хто збирався на виїзд.  І вони їхали щасливі як діти. Бо млинці, вареники — це якраз було про смак дому. Де тихо і добре попри все. Це про внутрішній спокій.

— Чи допомагало готування особисто вам?

— Моя життєва історія якраз про це. Кулінарія з хоббі переросла в можливість самореалізуватися. На тихій домашній кухні народилась справа мого життя. 
Є моменти коли кухню використовуєш як релакс: готувати щось смачненьке, радувати себе і найрідніших — моя найкраща медитація. 

— А потім була власна кав'ярня. Поділіться, як це відкривати свій гастро бізнес під час війни за 60 км від кордону?

— Для когось це звучить як авантюра, а я поверталась для того, щоб розвивати Україну і українську кухню. Зараз, як ніколи, важливо не загубити свою ідентичність, відродити і закріпити. І я хочу це робити.

Смак дому, звісно, у кожного свій. І скільки українців, стільки і смаків. Таких різних, але до щему різних. Тому ми знову і знову говоритимемо з вами про "Смак дому". Ми продовжимо досліджувати нашу ідентичність і смакувати разом з вами щасливі миті навіть у найтемніші часи.

До нових історій зі смаком вашого рідного дому.