Це проект про те, як підтримати себе і один одного. Бо після лютого 22 року багатьом з нас кухня, національні рецепти стали психологічною опорою, точкою, яку ми, безумовно, можемо контролювати. І в той же час глибше вивчати свої традиції, йти до витоків. І як відчути смак дому за тисячі кілометрів і розповісти, який він, отой смак, всьому світові.
 

І Альона точно знає, що хліб — це не тільки про їжу. Це про родинне тепло, турботу про себе і оточуючих, про здоров'я та естетику, про наш генетичний код.
 

Вона пече хліб на заквасці з неймовірною естетикою. І це стало її особистою медитацією. Альона змогла відновитися сама і почала підтримувати інших. Так з’явився її авторський курс "Хліботерапія". Наша героїня зцілилася і ділиться секретами з іншими. І ці зустрічі особливі. Задушевні жіночі розмови про головне, про те, що болить і про те, що додає крил. І все це під час випікання хлібчика. З келихом ігристого, без пафосу і купюр, але й без фартухів. І це справжня терапія для душі.

Про родинні традиції, перший хлібчик, про шлях “Хліботерапії” і, звісно, який же він, "Смак дому", сьогодні говоримо з Альоною.

— Альоно, наш проект про смак рідного дому. Ви родом з Одеси. Який він, смак вашого дому? За чим сумуєте найбільше?

Моя батьківщина Шабо — село в Одеській області. Воно відоме завдяки винам. Мабуть, немає українця, який би не чув про Шабо. Додайте до вина сирів з місцевої сироварні, — Альона мрійливо прикриває очі.

— Я обожнюю свою батьківщину. Це місце родинного затишку. Ми з дітьми проводимо там все літо.
У Бессарабії свій особливий присмак — присмак дому. Це багатонаціональний край. От я, наприклад, болгарка. Це робить місцеву кухню різноманітною і цікавою.

Биточки з тюлечки, ікра з синеньких та кукурудза на пляжі — в цьому вся Одеса.

— У вас багато родинних світлин, щасливі дописи про сестру, які вони теплі зустрічі у вашому родинному колі?

Родина для мене на першому місці. На щастя, всі в Україні. І ми маємо можливість радіти теплу сімейних зустрічей.

Під час війни ми всі ще раз впевнилися, що немає нічого важливішого за найрідніших. Вони допомагають мені не зупинятися. Вони мої янголи-охоронці, моя опора та джерело любові. У нас велика родина, мій тато найкращій агроном України, тому в нас завжди є гарне вино та смачний хліб , а головне ми зустрічаємося разом не тому, що треба, а тому, що хочеться і разом ми здолаємо все.

— Що, окрім родини, допомагає бути в ресурсі? Як підтримуєте ментальне здоров’я в такий час?

Ментальне здоров’я для мене — це база і фундамент. Ще до війни пройшла за руку шлях депресії з близькою людиною. Впевнена, що про це варто говорити, ділитися досвідом, популяризувати дбайливе і уважне ставлення до себе. Важливо вчасно звертатись до спеціаліста.

Після повномасштабного вторгнення я шукала всі можливі способи підтримки себе. Не припиняла робити свої ритуали, займатися йогою, багато ходила пішки. Проводила час біля річки. А також відкрила для себе багато нових джерел ресурсу. Почала бігати, посадила сад у горщиках, підкорила свою першу вершину в Карпатах, вишивала. А ще — багато готувала. І саме в цей період спробувала випікти свій перший хліб. Цей процес мене настільки захопив, що став частиною джерела мого відновлення під час війни.

— І це був лише початок. Розкажіть про шлях трансформації від домашнього захоплення до створення авторського курсу “Хліботерапія”.

Раніше я мала свій маленький готель і кайфувала від роботи в сфері гостинності, але у лютому з нами всіма трапились війна.

Я почала шукати варіанти максимально дбайливо до себе і екологічно для оточуючих пройти цей шлях випробувань. Намагалась знайти мотивацію продовжувати обирати життя.
Так я почала пекти хліб. Цей процес захопив мене. Він став частиною моєї антикрихкості, але … — тут Альона на мить зупиняється. — ...навесні моїй дитині діагностували важку хворобу. І харчування стало важливим аспектом життя для нашої родини.

З цього моменту почався шлях мого свідомого використання закваски. Це стало для мене не просто модним хобі, а усвідомленим вибором, інвестицією в здоровʼя родини. Я усвідомила, що маю, про кого турбуватись. І це справжнє щастя.

Робота з тістом змінює мій стан. Я отримую задоволення, бо можу робити те, що приносить користь моїй родині. Саме тоді з'явився запит і моя особиста потреба ділитися досвідом з іншими жінками. І тепер ці зустрічі для мене, як маленька втеча від буденності у світ жіночої енергії та підтримки. Для мене, як, сподіваюсь, і для інших це і є терапія.

— Альоно, як гадаєте, чому жінки обирають “Хліботерапію”?

Сучасні люди розуміють важливість хобі, як спосіб переключати увагу, як можливість щось робити руками. Поліпити з глини, чи то скласти букет, чи то спекти хліб.

Випікання хліба — це дуже медитативний та творчий процес. Він захоплює. І зупинитися вже неможливо. Та й ти вже просто не можешь їсти хліб з магазину. Цей смак... смак рідного дому... І це вже про піклування про себе та найрідніших.

— У ваших виробах стільки естетики та справжньої української душі. Де берете натхнення, чи користуєтесь старовинними рецептами та технологіями?

Мені дуже подобається естетизувати життя. Це дає тобі можливість наповнювати життя тим, що для тебе важливо кожного дня. А не чекати свят чи особливих дат. Навіть в рутині є своя естетика.

Робота з тістом для мене це -

• найкращий засіб від тривожності
• тренування волі (бо не завжди все виходить)
• розвиток естетичного інтелекту, бо для мене важливий і смак, і зовнішній вигляд.

А ще це про родинні традиції. Моя бабуся Олена, на яку я дуже схожа, все життя пекла хліб в печі. Як би мені хотілось розпитати про її секрети. Вірю, що я обовʼязково приготую хліб в печі, як у бабусі.

Хліб на заквасці, з води, борошна і солі — це і є повернення до традицій наших пращурів, нашого роду. 

— Якби вам потрібно було приготувати хліб зі смаком України , яким би він був?

Це буде... — Альона замислюється. — ... паляниця круглої форми. Бо круг — це символ нескінченності, життя, благополуччя, заможності та родючості. На смак — цибулевий, бо дуже пасує до борщу, бо це смак рідного дому.

“Смак дому” у кожного свій. У когось хрумтить скоринкою хліба, у когось пече часничком, у когось липне до пальців бабусиним варенням. Зараз багатьом ой як не вистачає оцього самого відчуття дому, як і відчуття себе. Та важливо пам’ятати, що дім — там, де ми є. Тут і зараз.

Пишіть нам про смак вашого дому. І про те, чи відчуваєте зараз, як ніколи раніше, отой магнетичний зв’язок з національними традиціями. Зв’язок з родом. І які страви об’єднували вашу сім’ю цього року.
А ми обіцяємо надихати та надихатись. Але це вже буде зовсім інша історія…