“Смак дому” — це проект "Pyramida" про ментальне здоров'я українців, про те як відновлюватись, як зберегти жагу та смак до життя. Це історії українців, які надихають. Історії про наші традиції та ідентичність в Україні чи за тисячі кілометрів.

Після початку повномасштабного вторгнення Аліна разом з донькою Софією тимчасово виїздить за кордон. Та вже влітку 22 повертаються додому. Період за кордоном дався нелегко  Увесь цей час Аліна жила тільки надією на повернення. "Аби не дитина, ніхто і ніколи не видряпав би мене з Києва", — зізнається в своєму Інстаграм та ділиться своєю надихаючою історією.

В 21 році у рідному Донецьку вона відкрила власне маркетингове агентство, клієнтами якого стали Coca-cola, Procter and Gamble, Adidas. У 26 — заснувала власну власну школу маркетингу і увійшла в ТОП-10 найкращих сервісних бізнесів за версією Forbes. У 38 — створила власний бренд одягу "Home wings". І не опустила руки навіть після повномасштабного вторгнення, коли бізнес просто не міг існувати.
Зараз Аліна — продюсер особистих брендів і вчить людей розкривати свій потенціал.
Про те, як зустріла велику війну і як втрималась, читайте у інтерв'ю.

— Аліно, що для вас ментальне здоров'я?

— Це внутрішнє відчуття спокою і радості, яке не залежить від того, що відбувається у зовнішньому світі. Лише коли в ресурсі, ти можеш творити в роботі, в проектах. Віддавати дітям, світу. Бо коли ти внутрішньо розхитаний, тобі немає що віддавати, в тебе просто немає на це ресурсу. І медитації для мене — це найкоротший шлях до цього стану.

—  Ментальна гігієна — це практики, які сприяють покращенню нашого психологічного стану, укріплюють стосунки між людьми і загалом сприяють підвищенню якості життя. Знаєте, є такий термін - ментальна гігієна. Як розумієте її? І як підтримуєте?

— Для мене це як чистка зубів. І якщо з дитинства нам всі розповідають, як важливо чистити зуби, то ніхто не каже, наскільки важливо займатись ментальним здоров'ям.
Для мене ментальна гігієна — це медитація зранку та ввечері по пів години. Коли я можу відключити голову від усього і зосередитися на собі і своєму серці. Це дає ресурс, чистку свідомості, відчуття гармонії всередині.
Текст: Для мене ментальна гігієна — це медитація зранку та ввечері по пів години.

— З нами всіма трапився лютий 22. Час, коли ми забули про ресурс. Як ви зустріли новини 24 лютого?

— Для мене це було неочікувано. Ми з донькою прокинулись дуже рано під вибухи. І це було страшно. Я дуже голосно увімкнула Вєрку Сердючку, щоб мала не слухала вибухи і не почала плакати. Вона дуже чутлива і мені потрібно було її захистити.
Ми з донею танцювали, а я в цей момент читала Телеграм і відповідала подружці, яка писала, що їде на Західну. Ми ж виїхали тільки на початку березня. До цього жили в Києві, бо дуже важко було залишити рідне місто.

— Коли ви з дочкою перші місяці були за кордоном, як склалися відносини з місцевою їжею?

— Спочатку ми жили в Румунії. Це дуже м'ясна країна. Наші культури схожі. Тому ніяких проблем в цьому плані. А ще я... — при спогадах Аліна починає сміятися. — ... загрузила машину крупами. Я знайшла супермаркет, де був великий вибір. Адже донька дуже любить каші. Тому я затромбувала всю машину кашами і книгами. І ці каші ми потім їли ще рік і в Румунії, і в Іспанії, куди потім поїхали.
Іспанська їжа для мене дуже смачна.
Але насолоджуватись їжею чи пальмами, чи будь-чим іншим на той момент я не могла.
Наприклад, мені, як українці, подарували абонемент на уроки сальси. Загалом я обожнюю танцювати. Але яка могла бути сальса? Я читала новини про Бучу. Для мене це був величезний стрес.

— Радієте поверненню до Києва?

— Я мріяла про це щодня. Жити у воєнному Києві — це бути на фронті материнства. Це однією рукою скролити страшні новини в телеграмі, а іншою — замішувати кабачкові оладки. Це готувати компоти і вишневі тарти.
Це все дуже непросто. Але це наше життя. Скільки життя в моєму житті?
Ось це основне питання, а не які досягнення в мене є. Чого варті досягнення, якщо в житті немає смачних якісних моментів щастя. І вони часто не коштують дорого. 

— На вашу думку, як звучить особистий бренд України? Який вона має колір, запах і смак?

— Для мене це смак борщу зі свіжеспеченим хлібом і часничком.

— Уявіть, що ви на вечері, де зібрані десятки різних культур. Яку страву приготуєте від себе аби показати бренд України?

— Звичайно ж, борщ з салом. Вареники. Сирнички ще можна.

— Хто частіше всього заходить на вашу кухню?

Звичайно, я. Бо постійно щось готую. В духовці майже завжди печиво, бо Софія обожнює його. Печу чи не щодня. А ще варю, запікаю. І, знаєте, мені це дуже подобається. Це не лише про їжу заради їжі. Це про щоденні ритуали, традиції, про душевні розмови з моєю маленькою, але такою дорослою подружкою-донею. Сподіваюсь, ми збережемо цей меджик і навіть через багато-багато років так само пектимемо разом імбирне печиво і обговорюватимемо найпотаємніше.

— Смак дому для вас - який він? І який смак дому створюєте для своєї дитини?

— Це смак яблучного пирога з корицею, мускатним горіхом. А ще — аромат імбирного печива.
І, мабуть, компоту з ягід. Ми з донькою щоліта збираємо вишню, яблука, смородину у нашому саду. Робимо заморозку на зиму. Щоб мати компот зі смаком літа цілий рік.
Сподіваюсь, моя маленька пронесе ці відчуття крізь роки і так само створюватиме свій власний смак рідного дому.

— Якщо подивитись ваш інстаграм, там 99% фотографій із посмішкою. Що радує вас? Що наповнює?

— Війна дала чітке розуміння: треба радіти уже тому, що ми прокидаємось, що вітаємось з рідними. А вже потім — задоволення, якими можемо наповнюватись. Для мене, наприклад, це спорт, прогулянки з донькою та собакою. Люблю театр. І що надзвичайно тішить — це українські вистави, які збирають аншлаги. А ще — теплі зустрічі з найріднішими. Ці моменти зараз особливо цінні.

 
— Якби треба було обрати три страви до Дня перемоги, що б це було?

— Не буду оригінальною. Для мене саме так смакує Україна: борщ з пампушками, вареники з піджаркою і сирники, — мрійливо примружує очі Аліна.

— Повертаючись у дитинство, на сімейний обід, що б порадили маленькій Аліні?

— Ніколи не пізно почати все з нуля.

І справді. Таку пораду хочеться дати усім нам. Навіть коли доводиться вкотре змінювати дім. Навіть коли не виходить і ти закриваєш вже третій бізнес. Навіть, коли тобі майже 40, а ти досі не знаєш відповіді, ким хочеш стати, коли виростеш. Пам'ятаймо, ніколи не пізно. Головне — вірити у власні сили і мати відчуття і смак дому, де чекають, підтримують, де вам завжди раді.

А наш проект "Смак дому" триває. І в новому році обіцяємо ще багато історій, які надихають.