"Українка в Британії" — так називається блог киянки Лідії Виноградної, який став найбільшим і налічує близько 40 000 підписників.

Лідія точно знає, як триматися самій і підтримувати інших. Тому сьогодні вона — героїня нашого проекту "Смак дому".

Це проєкт про ментальне здоров'я. Про те, як створити відчуття дому навіть за тисячі кілометрів. Про взаємну підтримку і підтримку себе.

Лідія — професійна гімнастка у минулому, суддя міжнародного класу, яка у 2020 році судила на Олімпійських іграх у Токіо. До повномасштабного вторгнення жінка мала керівну посаду в секторі "дьюті фрі" та жила у Києві. Та через війну, як і сотні тисяч українок, вимушено евакуювалася за кордон. Разом з 5-річною донькою та мамою Лідія опинилась у Британії.

Вже за кілька днів пошуків Лідія почала працювати. А також створила найточніший блог-інструкцію з виживання українок у Британії. Вона не стільки пишається кількістю підписників (хоча і це також), як тим, що змогла допомогти жінкам. І ділиться їхніми історіями.

Розмовляли з Лідією, як вдається триматися самій та вести за собою інших.

— Лідіє, що для вас блог — це спосіб бути корисною? Острівець спілкування? Допомагаючи іншим допомагаєте собі?

— Все почалось з короткого поста-інструкції, який я написала навесні 2022. Це був пост про перші кроки в Британії.

Його поширили більше 10 тис разів. І я зрозуміла, наскільки це важливо. І для мене, і для інших.

Зараз у мене майже 40 тисяч підписників. І це точно найбільший персональний блог для українців у Британії та моя гордість.

Вважаю, я змогла побудувати щось важливе та цікаве для українців. В блозі вони можуть знайти відповіді на будь-які питання: від навчання у школі до сплати рахунків за газ.

— Що найбільше надихає у веденні блогу? Чи це піклування і про своє ментальне здоров'я?

— Перш за все для мене блог – це мотивація. Я хочу показати, що все вийде, якщо цього дуже сильно захотіти та побудувати правильний алгоритм дій.

Якось зробила інструкцію, що робити, якщо ви опинились у селищі на 100 людей на фермі у Британії. Як вибратись з цього селища у велике місто? У мене був цілий бізнес план.

І через рік дізналась, що завдяки моєму посту жінка з дітьми завдяки цій інструкції змогла потрапити у велике місто.

Знаю, що виступаю рольовою моделлю. На мені лежить відповідальність "відмінниці": у мене повинно вийти, щоб надихнути підписників. Тому тільки вперед.

Це може звучати дещо егоїстично, але допомагаючи іншим я, перш за все, відчуваю гордість за себе, що у мене вийшло стати корисною.

— Щоб підтримувати інших, треба самій бути в ресурсі. Як розумієте, що ментальне здоров’я дало збій?

— Періоди бувають різні. За ці два роки впевнилась, що емоційний стан залежить від багатьох факторів. Зокрема, від способу харчування. Чи навпаки. Тому намагаюся тримати баланс в усьому.

Через стрес після року перебування в Британії я помітила, що набрала 5 кг. Тут дуже багато готової їжі у супермаркетах. Могла на обід з’їсти пасту з соусом та булочку. Після зважування зрозуміла, що мені цей стан не подобається та почала змінювати свою харчову поведінку. Налагодила емоційний стан, налагодились стосунки з їжею.

— Що їсти так само важливо як і те, де їсти. Зазвичай кухня в домі — це місце теплих зустрічей, щирих розмов, місце сили. Як облаштувалися на новому місці? 

— На жаль, у Британії кухні дуже маленькі. Наприклад, моя українська втричі більша. Тут навіть кухонний стіл може бути винесений у вітальню, — пояснює Лідія. — Ми живемо в орендованому житлі. Фізично, щоб щось внести у це житло – треба щось винести. Плюс тут заборонено свердлити стіни та вішати щось на них. Тому, як не шкода, моя фантазія тут дуже мінімальна. Намагалася створити затишок попри все.

— Українська їжа — частина нашої культури та ідентичності. Як розповідали британцям про наші традиції?

— На своє закордонне новосілля запросили британців, — згадує жінка. — Звичайно, зробили всі українські страви, заповнили цілий стіл. Наша традиційна хлібосольність вразила гостей. У них багато готують хіба на Різдво.

Пізніше на наш Великдень у 2022 році готували для британської родини сирну паску. А потім — традиційні борщ та вареники. Їм сподобалось.

— Що українське готуєте для себе і за чим найбільше сумуєте?

— Звісно, це борщ. Влітку збирали полуницю та ліпимо з нею вареники.

На сніданок завжди їмо сирники чи налисники. Це дуже смачно. А більшість продуктів можна купити тут у польських або литовських магазинах. Уявляєте, там продається навіть сало та докторська ковбаска.

Наша українська громада у Milton Keynes на різні свята завжди готує щось смачненьке. І з’їсти наш "Наполеон" чи "Медовик" – це просто за щастя.

— Як щодо "чужого научайтесь"? Які британські гастрономічні звички і традиції здивували, а які увійшли у ваш побут?

— Коли ми їхали з подружкою, то обговорювали, що будемо пити five o’clock tea. Як виявилось, що вже ніхто у Британії о 5 годині не сідає пити чай. А от традиція додавати молоко збереглась. І я так звикла до неї.

Але загалом британська кухня занадто жирна. Взяти хоча б сніданок з мільйоном калорій. Це все для мене "ту мач".

Ще у неділю тут люблять ходити до пабів на roast dinner. Цим теж можна наїстись на рік вперед.

Ніколи не надавала цьому значення. Але саме в Британії усвідомила, що українська кухня найкраща та дасть фору багатьом кухням світу, зокрема, і британській.

— І наостанок. Лідіє, які три страви приготуєте до святкування перемоги?

— Я б не витрачала час на готування. А просто б купила квиток на літак Лондон – Київ. Так як я працювала у сфері Duty Free, то для мене наші аеропорти – це щось дуже рідне та важливе.

Давайте усі разом з Лідією побажаємо, щоб у мирне українське небо якнайскоріше злетіли мирні літаки. І щоб кожен відчув "Смак дому" у теплому родинному колі на рідній землі.

Ну, а поки тримаємось і підтримуємо одне одного. А ми вже готуємо нову історію про українців, які надихають одне одного та увесь світ.